“Госпітальєри” — це добровольчий батальйон парамедиків, який було засновано у 2014 році Яною Зінкевич. Тоді захисниці було всього 18 років. Вона брала участь у важкому бою за село Карлівку та Піски. Знаходячись під обстрілами в підвалі вона слухала розповіді від побратимів про середньовічний орден госпітальєрів. Тоді й вирішила, що, якщо виживе обов’язково створить медичний батальйон “Госпітальєрів”, до якого у 2020 році приєдналась й вінничанка Вероніка Ліміна. Далі на vinnychanka.info.
Життя до служби у батальйоні
Вероніка Ліміна народилась в Одесі та у 2008 році переїхала до Вінницької області. Після завершення ліцею вступила до ВНТУ за спеціальністю Інженерія програмного забезпечення. Проявляла активність у навчанні: брала участь в олімпіадах з програмування та у різноманітних ІТ-конкурсах. З 2018 року Вероніка Ліміна розпочала волонтерську діяльність. Приєдналась до Волонтерського штабу ВНТУ імені Олександри Бурбело, де брала участь в організації поїздок до території проведення бойових дій. Завдяки чому Вероніці двічі назначали стипендію імені Героїв Небесної Сотні, що виплачується студентам, які переймаються за європейське майбутнє України та вибудовують його, активно займаються волонтерством, беруть участь у благодійних справах і мають досягнення в науковій сфері.
Як Вероніка стала парамедиком
На одному з заходів, присвячених відкриттю пам’ятника у Вінниці, Вероніка познайомилась з двома жінками, що служили у “Госпітальєрах”, а у 2020 році приєдналась до лав парамедиків. Пройшла тижневий курс з тактичної медицини, де вивчила протоколи, за якими захисникам надають допомогу на полі бою. Теорія супроводжувалась практикою та моделюванням різних ситуацій, схожих на реальні. Після чого Вероніка отримала сертифікат і через три дні поїхала на свою першу ротацію у серпні 2020 року.
В цей час з’явився й позивний — “Тесла”, на честь фізика-винахідника Ніколи Тесли. Дівчина має й татуювання з його портретом на правій руці. Його відкриттями Вероніка захопилась ще під час навчання у фізико-математичному ліцеї. Хоч він був і дивакуватою людиною, яку на свій час ніхто не розумів, але у нього були геніальні винаходи.
Батьки були проти
Ще з початком волонтерства Вероніка захотіла піти воювати добровольцем, але родина не відпускала, тому довгий час залишалось працювати у тилу та забезпечувати підтримку військовим. А з початком карантину у 2020-му році увага до дівчини спала і вона змогла поїхати на Вишкіл до госпітальєрів.
Коли Вероніка повідомила, що збирається на ротацію, мама дозволила доньці самостійно приймати рішення, а ось з вітчимом посварились та не розмовляли потім протягом чотирьох місяців. Більшість друзів підтримали, хоча й переживали, чому Вероніка була рада.
Перший виїзд та упередження на фронті
Спочатку відправилась в Авдіївку, яке було прифронтовим містом та відносно спокійним. Там Вероніка працювала у місцевій лікарні, допомагала лікарям. Загалом на рахунку має п’ять ротацій, кожна з яких тривала близько 2-2,5 тижні.
За словами Вероніки, 90% війни займає побут: необхідно готувати їсти, прибирати, помитися, попрати, укріпити позиції тощо. Тому парамедики не тільки рятують життя, але й копають окопи, займаються побутовими справами.
На позиції Вероніка була єдиною дівчиною, тому виникали різні ситуації пов’язані з гендерними стереотипами. Бувало казали, що їй слід займатись кухнею, не сприймали серйозно як парамедика і не розуміли її значення. Але, на щастя, такі випадки були поодинокими. Були і нормальні хлопці на позиції, які адекватно ставились до її завдань.
