Найбільшу роль у зміні стилю відіграла саме сільська молод. Від 1960-х років народний костюм почав різко змінюватись, але новий одяг йому на заміну придбати було майже неможливо. Нові плаття замовляли у спеціалізованих швейних майстернях. Жінки, що знали кравецьку справу були у великій пошані. Тому поширеним заняттям серед дівчат було навчання шиттю одягу, аби можна було одягати себе та свою родину. Далі на vinnychanka.
Якими були сукні та спідниці у 60-70-х роках
Найпоширенішими тканинами у 60-70-х роках були саржа, сатин, шпатель, перкаль, крепдешин, ситець, шерсть та шовк. Помітно змінився й фасон одягу. Так у гардеробі жінок на заміну довгим спідницям до підлоги, прийшли коротші, трохи нижче за коліно. Особливо популярністю користувались рясненькі спідниці чи спідниці-гофре, або як їх ще називали “графіровки”.
Що стосується суконь, то найбільш поширеними були кримплінові моделі. Вони легко прались та майже не м’ялись.
Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років довжина суконь та спідниць ще зменшилась і стала до коліна. Такі плаття переважно вдягали під пояс чи тоненький шкіряний ремінець. А вже у 1970-х роках з’явились нові фасони суконь, де спідниця мала три яруси. Рукава були прямими вільними чи фіксувались на резинці. А святкові сукні прикрашали рукави-ліхтарики.
Іншими популярними сукнями були купонні. Купонна тканина — це кольорова тканина з неоднаковим малюнком. Найчастіше по краях тканини малюнок більший, а в середині дрібніше або взагалі переходить в однотонний. Серед узорів зустрічались травинки, геометричні елементи, листочки чи горошок.
Блузи та кофти
Попри те, що дівчата у 1970-х роках надавали перевагу сукням, в їх гардеробі були також й блузи. Частіше їх носили заправленими у спідницю. Блузи прикрашали лежачими комірцями чи жабо, які в’язали гачком, роблячи їх накладними.
Крім блузок, носили й кофти-гольфи. Їх шили схожими на блузки, але з високою горловиною. Такі гольфи вже масово виготовляли на текстильних фабриках, тому їх можна було купити в магазинах чи великих ринках.
У гардеробі жінок були й кофти, проте не в усіх. Купити їх було складно і тільки через тих, хто мав знайомих у місті. В середньому одна кофтинка коштувала близько 50 рублів.
Чому брюки не одразу увійшли в моду
На початку 70-х років у шафах почали з’являтись й жіночі костюми. Піджаки шили довгими з кримпленової тканини, переважно приталеними. Довжина спідниці закінчувалась за 5 сантиметрів до коліна. Вони були прямого крою або кльош.
Приблизно в цей же час почали з’являтись й кримпленові брюки, що носили у складі костюма. Брючні костюми переважно замовляли у великих селах та селищах, де працювали швейні майстерні. Натомість у маленьких селах були швачки, що працювали вдома та також шили одяг на замовлення.
До носіння штанів спочатку жінки ставились упереджено. Вважалось, що носіння чоловічих елементів одягу може принести нещастя у родину. Або за іншим припущенням казали, що, коли жінка одягла на себе чоловічий одяг, вона ставала чоловіком поки носила його, тобто йшла проти Божої волі.
Крім того, існувала радянська звичка перейматись, що про тебе скажуть інші. Тому до нового незвичного одягу ставились обережно, аби не стати темою обговорення серед односельців.
Особливості верхнього одягу
Верхній одяг сільських дівчат майже не відрізнявся від одягу городянок. Восени носили болоньєві прямі плащі. Також у магазинах почали з’являтись й курточки. Взимку носили штучні чи цигейкові шуби.
Великою популярністю користувались й в’язані вироби, але їх виготовляли самостійно, оскільки в’язаний одяг купити в магазині було неможливо. Дівчата в’язали берети, капелюхи, короткі шарфи чи довгі, які носили поверх пальто. Наприкінці 1970-х років популярним було виготовлення комплектів з головного убору та шарфа.
