Весілля в усі роки було одним з найдивовижніших та найвеселіших обрядів, під час якого зароджувалась нова родина. Й в сучасному світі цей захід не втрачає актуальності, проте адаптований під нові реалії. А як одружувались на Вінниччині у минулому далі на vinnychanka.
Сватання
Сватання розпочиналось з посилання сватів від молодого до родини обранки, аби укласти попередню угоду про шлюб. Цей захід відбувався у вільний від роботи час. Переважно свататись йшли під вечір, щоб про це не стало відомо серед односельців. Кількість учасників мала бути непарною для вдалого сватання. Старости брали з собою у гості хліб з хусткою, та горілку. Заходячи до хати, гості звертались до господарів з промовою про куницю-молодицю.
Погоджуючись на одруження, дівчина давала старостам рушники або хустку. Вони переважно були вишитими, але іноді зустрічались й ткані. У більшості регіонів використовували білу хустку, іноді використовували червону або квіткову. А у селі Степанки Барського району на знак згоди дівчина ставила чарки на стіл, а у випадку відмови старости отримували гарбуза.
Після виконання всіх обрядів парубок та дівчина вважалися зарученими і не мали права тепер відмовлятися від весілля, адже в такому разі незгода вважалася за безчестя. Ознакою заручення у хлопця була барвінкова квітка, а у дівчини — червона стрічка у косі.
Заручини
Після сватання йшли заручини, були найважливішим обрядовим заходом перед весіллям, тому в деяких регіонах таке дійство називали “малим весіллям”. На заручинах давалась остаточна згода на шлюб у присутності родичів.
Серед головних дійств було дарування хустки нареченому, пов’язування майбутній парі рук і посад на кожух. Вивернутий кожух є виявом давніх вірувань і був пов’язаних із побажанням молодій парі багатства. При цьому промовляли: “Хто волохатий, той буде багатий”.
А у селі Висока Гребля Крижопільського району заручини мали власний варіант проведення. Молода ховалась у хаті, а парубок мав знайти її. Його першого пускали в хату. Після того як знайшов обраницю, він одним кінцем своєї хустки в’язав себе за руку, а іншим – дівчину, і так виводив її до гостей, показуючи, що вони вже зав’язані.
Запрошення на весілля
Запрошувати на весілля починали за один чи два тижні до запланованої дати. На запросинах молоді носили з собою калачі, які мали з’їдатись запрошеними гостями одразу, аби хліб не почерствів та пара не швидко постаріла. Молода ходила селом з дружками, а молодий з боярами. Запрошували обов’язково в хаті, а не на вулиці. При цьому на запросинах діяли певні заборони. Наприклад, молоді намагалися не зустрічатись на дорозі, а якщо таки перетнулись, то мали обмінятись калачами.
Весільні вбрання наречених
Молода вдягала весільну сорочку з вишитими орнаментами, де переважно використовувались геометричні елементи, виконані чорною ниткою характерним швом — низзю. Орнаментальні смуги вишивали на пазусі, а також мережили та оздоблювали поділ сорочки. Сорочка мала бути зшитою з цільного полотна. Оскільки народні традиції оповідали, що, якщо сорочка ціла, то і життя буде ”цілим”, “повним”. Поверх сорочки одягали одноплатову ткану спідницю — горбатку, яка характерною саме для подільських весільних обрядів. Один кінець горбатки підгинали та закріплювали на поясі. Пояс виготовляли з кольорової вовни, частіше за все використовували червоний колір.
Наверх одягалась весільна свита, прикрашена кольоровими шнурками, сукном та тасьмою з відкладними манжетами. Голову прикрашало чільце та вінок з барвінкового листя та штучних квітів. Образ завершували численними рядами намиста та коралів, що слугували оберегом.
Наречений мав схожий образ. Він одягав сорочку, яку для нього вишили кохана, та штани з доморобного полотна. Поверх одягалась свита. Голову прикривала шапка зі схожим вінком як у нареченої. Шию парубка пов’язували весільною шовковою хустиною.
