Юлія Рябчинська — відома спортсменка, що досягла великого успіху у веслуванні. Народилась 21 січня 1947 року у селі Піщанка, Вінницької області. Зростала у багатодітній родині. Оскільки дитинство припало на післявоєнні роки, Юлії доводилось працювати вже з малих років, пише vinnychanka.info.
Успішно закінчила школу. В атестаті вийшло дві трійки, цікаво, що одна з них була з фізичного виховання. Після отримання середньої освіти планувала продовжити навчання в естрадно-цирковому училищі, але не змогла туди вступити, тому прийшла у Вінницький медичний коледж. Вінниця зачарувала дівчину гарними парками, величними соборами та потужною великою річкою Південний Буг, на якій вперше й побачила маленькі човники з хлопцями й дівчатами. Тоді виникла цікавість до веслування на байдарках.
Хотіла веслувати, але плавати не вміла
Юлія вступила у секцію підготовки спортсменів – веслувальників, яку вела Любов Ляховська, що й стала її першим тренером. Вперше сіла у човен у двадцятирічному віці. Щоправда, вирішила приховати від тренера, що боїться води та не вміє плавати, оскільки переживала, що через це її можуть не взяти до групи. Так само свої страхи вона приховала й коли почала займатись зі славнозвісним Заслуженим тренером Анатолієм Івановим.
Юлія приділяла чимало часу тренуванням, адже “горіла” цією справою. Успіхи були помітні вже на перших змаганнях, дивуючи глядачів, інших спортсменів та тренерів. Особливо вражав високий темп веслування — 130 рухів веслом за хвилину, при цьому вона дотримувалась правильної техніки. Навіть не всі чоловіки-веслувальники могли досягти таких результатів.
Як стала Рябчинською
Після завершення коледжу працювала медсестрою. В цей час познайомилась зі своїм чоловіком Олександром Рябчинським, що також мав медичну освіту, але навчався в медичному інституті. Олександр так само займався веслуванням. Невдовзі пара розписалась і тоді Юлія стала Рябчинською, а згодом в них народився син Ігор.
Переїзд до Одеси
Коли вінницьку спортсменку взявся тренувати Геннадій Дяченко, він запропонував перебратись до Одеси, де були кращі умови проживання та тренування, краще грошове забезпечення. У 1971 році стала чемпіонкою світу на змаганнях у Югославії з одинокого веслування на дистанції 500 метрів.
Проте вже навіть після здобуття світової слави Юлія Рябчинська неодноразово поверталась до Вінниці та виходила на байдарці у Південний Буг. За одне тренування вона могла подолати 40 кілометрів, коли жінки-веслувальниці зазвичай долали 10-15 кілометрів, а чоловіки — 20 кілометрів.
Участь в Олімпійських іграх
У 1972 році Юлія взяла участь в XX Літніх Олімпійських іграх, що проходили у Мюнхені. У день фінішного заїзду вона прокинулась о шостій ранку, прогулялась по причалу, була повністю впевнена у своїх силах, націлилася на золоту медаль, переймалась, аби тільки не стартувати передчасно.
Після стартового сигналу Юлія миттєво набрала шалений темп — 132 удари за хвилину. Залишалась першою й за 250 метрів, й за 300 метрів. Вдарив перший гонг, сповістивши, що Юлія фінішувала першою. Вона змогла здобути бажане “золото”.
Трагічна загибель
Під час підготовки до чергових міжнародних змагань байдарка Юлії перевернулась. Це було вже не вперше, але це була зима й через холодну воду стався спазм дихальних шляхів.
Юлію поховали на рідній землі, де встановили стелу з байдаркою. На знак вшанування пам’яті у корпусі медичного коледжу імені Д. К. Заболотного встановили меморіальну дошку, а її золота олімпійська медаль зберігається у місцевому музеї. Вінницька дитячо-юнацька школа з веслування отримала назву на честь Юлії Рябчинської.
