Забуті імена вінничанок минулого

Жінки відіграють велику роль в нашому суспільстві. Як в політиці, адміністрації та виконавчих службах, так і в навчанні дітей, лікувальній і художньо естетичній справах. Немає жодної професії де б не працювала жінка. Вплив жінок на розвиток суспільства неможливо виміряти. Далі на vinnychanka.

Благодійниці, меценати, добрі і справедливі жінки, які запам’яталися на довгі роки місцевим жителям. Розповіді про великих жінок, графинь, баронес і княгинь передавались з покоління в покоління, як приклад жінки з великої літери. Внуки і правнуки переповідають розказані історії життя жінок, які сильно вплинули на історію регіону і не тільки. В статті ми розповімо про Вінничанок минулого, які впливали своїми діяннями на історію регіону.

Марія Григорівна Щербатова – благодійниця і меценатка Немирова

В жилах Марії Щербатової текла кров двох знаменитих і сильних родів того часу: Потоцьких (польські шляхтичі) і Строганових (російські вельможі). Народилась Марія 17 жовтня 1857 року в Петербурзі, а дитинсьво її проходило в Італії разом із батьками. Єдина власниця величезного маєтку, адже в Марії був брат, який рано помер.

Після заміжжя з князем Щербатовим подружжя проживало в Петербурзі. Народжувались діти і сильно хворіли через природні умови, які характерні для місцевостей де знаходиться місто (холодно, волого і сиро). Батьки Марії залишили у спадок їй невеликий маєток, а також гуральню в Україні у містечку Немирів. 

Марія Григорівна умовляє чоловіка переїхати з дітьми до України. Переїхавши до Немирова одразу графиня бачить покращення у своїх дітей. Чоловіку не сподобалось провінційне життя у маленькому містечку. Щербатов категорично заявив: “Ноги моєї більше не буде тут” і поїхав. Магія Григорівна залишилась сама з дітьми будувати палац. Княгиня будує палац на місці палацу її дідуся Болеслава Потоцького (останній в родині Тульчинських Потоцьких, останній син красуні Софії, для якої було побудовано парк “Софіївка” в Умані).

Палац Марії Щербатової побудований за розмірами палацу її дідуся.За керівництва графині в гуральні виробляють найкращий спирт у регіоні – з зерна.

Графиня запросила з Праги відомого архітектора тих часів Іржі Стібрал, за проектами якого було створено:

  • нове приміщення для спиртзаводу;
  • збудовано електростанцію;
  • створено критий ринок для зручності населення;
  • палац і парк для княгині.

Марія Григорівна а також була рятівницею місцевої археологічної пам’ятки – Немирівське городище. Місцеве населення розкопувало величні споруди для наживи, а княгиня запросила професійних археологів, які дослідили і зберегли археологічні знахідки. 

Отримуючи кошти від продажу спирту частину коштів княгиня віддавала на благодійність:

  • мощення вулиць у Немирові які освітлювались вздовж електричними ліхтарями;
  • фінансування будівництва безкоштовної лікарні для бідних верств населення;
  • утримання гімназії і монастирської школи для дівчаток;
  • фінансування будівництва Київського політехнічного інституту;
  • фінансова допомога обдарованим дітям місцевих жителів, щоб оплатити навчання у Києві, Одесі, Петербурзі і Москві. Повідомляє нам web.archive.org/web

Не довго прожила Марія Григорівна в палаці. В 1914 році розпочалась Перша світова війна і палац Марія Щербатова передала для розміщення поранених на фронті бійців. Марія Григорівна разом із дочкою Олександрою доглядала поранених. Навіть коли була революція в 1917 році княгиня не втекла. Місцеве населення дуже любило княгиню. Після революції до містечка приходила білі і червоні, вони не чіпали Марію Григорівну і її сім’ю. Вона мала велику здатність і дар вирішувати будь-який конфлікт без пролиття і краплі крові.

Смерть княгині

20 січня 1920 року до Немирова прибув полк 388, який зупинився в палаці княгині. Полк цей відрізнявся від інших червоноармійців тим, що вони почали грабувати палац і нищити те, що не могли з собою забрати. Гвардійці цього полку розстріляли княгиню, дочку і племінницю княгині в парку біля палацу. Місцеві дослідники відкрили таємницю загибелі княгині і її дочки. Гвардійці катували, знущалися над княгинею, дочкою з племінницею, гнали по парку і живцем закопали між деревами. Жителі містечка, які були зібрані на страту плакали і молили солдат пощадити жінок. Страшна смерть спіткала благодійницю і мецената Марію Щербатову. 

Надія Філаретівна Фон Мекк – рятівниця музики

Відома меценатка Надія Філаретівна Фон Мекк, в дівотстві Фраловська, народилася 10 лютого 1831 року в Смоленській губернії. Батько був великим шанувальником музики, Надія буквально росла з музикою. 

В сімнадцятирічному віці Надію видали заміж за засновника залізничного транспорту на теренах Російської імперії, мецената і благодійника Карла Фон Мекка.

Після смерті чоловіка Надія одержала у власність чимало маєтків у Європі (16), Росії (2), Україні (хутір Сьомаки, Браїлів, Копилів), будинки в Москві і по всій імперії.

Меценатство Надії Фон Мекк

Обдарована особистість, освічена жінка, яка прекрасно грала на фортепіано, знала декілька мов. Була знавцем філософії і мистецтва, багато подорожувала. Одна із найбагатших жінок Російської імперії. Вдова власника залізничних шляхів, яка після смерті вдало продовжила і примножила справи свого чоловіка.

Баронесса Надія Фон Мекк була багатою але дуже самотньою жінкою. Дуже любила книги і музику.

Одного разу почувши на концерті симфонію Петра Чайковського вона безмежно закохалася в його творчість.

На той час, коли Фон Мекк познайомилась з творчістю Чайковського він був уже реалізованим композитором, який працював викладачем в консерваторії.

Починаючи з 1877 року баронесса виступає меценатом в житті Петра Чайковського, зокрема 6 тис. рублів в рік виділялось на подорожі, лікування і оздоровлення. Надія Фон Мекк замовляла в Петра Чайковського п’єси тим самим рятуючи його і підтримуючи матеріально. 

Баронесса неодноразово запрошувала відомого композитора на оздоровлення до маєтку. Чайковський дуже любив маєток в Браїлові і природу, яка його оточує. 

Уривок з листа баронеси до композитора, де вона пише про Браїлів, можна прочитати www.tchaikov.ru/1878-136.html

До речі в лісі, біля містечка, на березі річки Рів є Камінь Чайковського, на якому він творив свої шедеври. Зокрема, безпосередньо в Браїлові, написані безсмертні шедеври композитора:

  • “Орлеанська діва”, опера;
  • серенада Дон Жуана;
  • “То було ранньою весною”;
  • “Серед шумного балу”.

Тринадцять років і 200 листів, Чайковський і Мек спілкувалися тільки листами, ніколи не бачили одне одного в живу, ніколи не чули голосу одне одного.

В баронеси була колекція старовинних скрипок: російських, італійських майстрів.

Окрім Петра Чайковського, Надія Філаретівна виступала меценатом:

  • композитору Миколі Рубінштейну;
  • Клоду Дебюссі;
  • Генріху Венявському, який став чоловіком однієї із дочок баронеси.

Любов до музики та шедеврів не покидала баронессу до кінця життя. Рівно на два місяці пережив баронесу Петро Ілліч Чайковський. 

Великі жінки підтримують і дарують життя в прямому і переносному значенні цих слів. Ми намагались розповісти усе з життя благодійниць і меценаток, завдяки діяльності яких ми сьогодні можемо насолоджуватись як матеріальними, так і мистецькими дарами минулого. Яких могло і не бути.

.,.,.,.