Людмила Алфімова в дитинстві мріяла стати пілотом, але життя внесло свої корективи, зробивши Людмилу однією з найвідоміших радянських акторок. Далі на vinnychanka.
Дитячу мрію вирішила втілити у кіно
Людмила з дитинства мала жагу до адреналіну. В одинадцять років вже їздила вулицями міста на старому німецькому мотоциклі “Харлей”. Керувати навчилась випадково. Мотоцикл звідкись привіз батько та залишив у дворі. Дівчинка вирішила пограти і відчути себе гонщицею. Залізла на сидіння, вхопилась за руль та випадково, сама того не розуміючи, завела транспорт. Поїхала вулицями, а за нею орда сусідських хлопчаків. Як зупинити транспорт, вона не знала, тому довелось ганяти поки не скінчився бензин.
Далі хотіла стати льотчицею, тому почала відвідувати Харківський аероклуб. Літала на літаку Як-18, керувала винищувачем, навіть опанувала вищий пілотаж. Планувала вступити до льотного училища, проте у навчанні отримала відмову, через те, що дівчат у подібні навчальні заклади не брали. Тоді дівчина вирішила поступити в театральне училище, аби хоч на сцені або знімальному майданчику можна було стати льотчицею.
Акторська діяльність
У 1958 році Людмила закінчила Харківський театральний інститут. Наступні роки працювала в Київському театрі юного глядача та на кіностудії імені Олександра Довженка.
Першу роль у фільмі отримала під час зйомок картини “Його покоління” Карла Гаккеля, де Людмила відіграла Марійку. А ставати пізнаваною почала після ролі монахині Маеронії в комедійному фільмі “За двома зайцями”.
Але найбільшу популярність принесла роль у легендарному радянському фільмі “Весілля у Малинівці”. Роботу отримала випадково. Актриса, що мала грати Софію захворіла, тоді постановник танців звернула увагу режисера на Людмилу. Надіславши декілька кадрів на пробу, Алфімова отримала телеграму, де зазначалось, що роль Софії тепер її.
Після успішного виходу “Весілля в Малинівці” сам Георгій Товстоногов запросив Людмилу в трупу Великого театру. Проте її перший чоловік — Фелікс Алфімов — був проти. Чоловік працював військовим льотчиком, але після невдалого катапультування пішов у відставку. Наполягав залишитись у Києві, бо не знав, чим він може зайнятись у Ленінграді.
Людмила від пропозиції відмовилась, адже не хотіла жертвувати родиною заради акторської кар’єри.
Вдруге вийшла заміж за свого шанувальника
Другого чоловіка Людмила Алфімова зустріла у 1970-х роках під час знімання фільму “Прощавайте, фараони!”, яке частково проводилось в селі Петрашівка у Вінницькій області. Іван Кальницький був головою колхоза та на той момент перебував у шлюбі, так само як і Людмила.
Коли “Весілля у Малинівці” тільки вийшло на екрани Іван закохався у Софію, а коли чоловік дізнався, що її грає Людмила, одразу запропонував одружитись.
З поверненням до Києва Людмила подала на розлучення з чоловіком. Натомість Іван не поспішав кидати дружину, яка у свій час врятувала чоловіку життя. Під час війни Іван був учасником партизанських загонів. Одного разу партизана сховала від німців у себе вдома вдова Поліна, вона виявила у хлопця туберкульоз та допомогла вилікувати. На знак вдячності Іван одружився з нею та став ростити її дітей та онуків. Після зустрічі з Людмилою все змінилось, проте покинути свою рятівницю не наважувався — не знав як потім жити з цим на совісті.
Коли Поліна померла, витримавши траур, Іван таки зробив пропозицію коханій, яка чекала цього двадцять років від першої зустрічі. Новій дружині Іван подарував будинок упарвителя маєтками графа Потоцького у селі Печери, що на Вінниччині. Відтоді Людмила закінчила акторську діяльність і присвятила себе родині.
