Клариса Ліспектор є однією з найвідоміших та популярних бразильськх письменниць ХХ століття. Та мало хто знає, що насправді вона має українське, а саме вінницьке походження. Проте через неспокійне становище у країні у свій час їй довелось покинути рідні землі та вирушити за океан. Далі на vinnychanka.
Народилась у скрутну годину
Батьки майбутньої письменниці — Пінхас та Маріан — жили у Вінницькій області у селі Теплик. Мали двох малих дочок — Лію й Чарну. Батько працював торговцем тканин та ниток у власній крамниці. Чорна смуга у житті родини настала з 1917 року, коли почалась революція, а невдовзі і єврейські погроми. Під час одного з нападів мати зґвалтували, а згодом з’ясувалося, що й заразили сифілісом. Знахарки порадили родині народити ще одну дитину, щоб позбутись хвороби. Дійсно, з настанням третьої вагітності здоров’я матері покращилось.
У грудні 1920 року родина Ліспекторів вирішила емігрувати в Бразилію до тітки. Але пройшовши 80 кілометрів до містечка Чечельник у Маріан почалися пологи. Тоді й народилась майбутня письменниця. При народженні отримала ім’я Хая.
Перечекавши два місяці, сім’я продовжила подорож до Румунії. Але там спіткала нова біда — батько захворів на тиф. Їжу й ліки вимінювали на кілька діамантів, які мати ховала в одязі. З покращенням стану Пінхаса направились до Будапешта, а звідти — до Гамбурга, де сіли на пароплав й перебрались через океан до Бразилії на початку березня 1922 року.
Прибувши до нового дому родина змінила імена: Пінхас став Педру, а Маріан – Марієтою, Леа перейменувалась в Елізу, Чарна – в Таню, а Хая – в Кларису.
Зацікавилась письменництвом, коли навчилась читати
З дитинства дівчинка любила читати. На своєму рахунку мала великий список прочитаних книг з різними історіями. А коли дізналась, що ті історії створює жива людина, захотіла й сама стати письменницею.
Перші розповіді намагалась опублікувати на дитячій сторінці газети “Даріо де Пернабуко”. Але їх не друкували, через незвичайний стиль написання, в якому замість фактів Клариса описувала власні враження.
Свої переживання Клариса описала й в автобіографічному романі “Катастрофа Софії”, де зобразила стан після втрати матері у віці дев’яти років — хвороба взяла верх.
Писала за власними правилами, порушуючи канони
Творчість Клариси вважається складною для розуміння, адже сповнена лінгвістичними експериментами, що порушують звичну структуру літературних жанрів. Впевнено використовує мову для опису внутрішніх переживань персонажів, їхньої спрямованості до відчуження і пошуки того, що виходить за межі пізнання.
Свій нестандартний підхід авторка пояснювала двома фразами: “Життя не підлягає опису” і “Реальність не має синонімів”.
Перший роман “Поряд з диким серцем” опублікувала в 19 років. У 1942 році Клариса очолила посаду редактора газети “Ніч” в Ріо-де-Жанейро, в якій й опублікувала декілька своїх оповідань. Загалом у творчому здобутку письменниці нараховується 8 романів, 8 збірників оповідань, літературознавчі статті та переклад на португальську мову роману Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея”
Найбільш успішною роботою Клариси Ліспектор став збірник оповідань “Сімейні тенета”, в яких вона з усіх сторін зобразила проблеми жінок.
Твори Клариси сприяли розширенню цінностей бразильської літератури, а їх переклади вплинули й на літературу інших країн. Авторка створила такі розповіді, які турбували читачів, змушували спостерігати за собою та задуматись й над власними почуттями. Тексти символізують свободу від ідеалізованих норм, критеріїв та параметрів того, як має виглядати художня література.
