Домашнє насильство – діяння або бездіяльність фізичного, економічного, сексуального, психологічного плану, які вчиняються в сім’ї чи між родичами, між членами колишнього і теперішнього шлюбу, а також погрози (відповідно до статті 1 Закону України “Про запобіганню та протидії домашньому насильству”). Далі на vinnychanka.
На жаль, домашнє насильство не є рідкістю сьогодні. Від домашнього насильства потерпають як жінки, так і чоловіки, не виключенням є діти. За статистикою Національної соціальної сервісної служби України 2021 року (інформація з сайту hromadske.ua) від домашнього насильства постраждало 284 тис. осіб, з них жінки – 233 210, чоловіки – 45 677, 5334 дитини. У порівнянні з 2020 кількість звернень збільшилась майже на половину.
За даними Державної соціальної сервісної служби люди, які постраждали від домашнього насильства, мають право проживати у спеціальному притулку. Таких притулків на сьогоднішній рік налічується 49 в Україні.
Ми хочемо розповісти про один із таких притулків що знаходиться у Вінниці.
Кризовий центр “Ми поруч”
Юлія Дякун волонтер і голова громадської організації “Ми поруч” створила кризовий центр для жінок та дітей, що постраждали від домашнього насильства.
Кризовий центр почав працювати 17 лютого 2021 року. З початку роботи налічувалось 22 людини. Кількість підопічних буває різною. При нормальній вмістимості 30 людей, в кризовому центрі може перебувати 37 людей.
Станом на сьогодні у центрі тимчасово перебувають 24 людини. Це мами з дітьми та окремі люди, також тимчасові переселенці.
Конкретного терміну, яким обмежується перебування у центрі немає. Усе залежить від потреби та ситуації.
Попит на кризові центри лише зростає та кількість постраждалих теж збільшується. Підопічні потрапляють до центру і часто потребують лікування, як дорослі, так і діти. Працівники центру допомагають з обстеженнями та лікуванням.
Кожна людина, що приходить до центру, проходить кризову реабілітацію та проводиться робота із психологом. Центр співпрацює з поліцією та соціальними службами.
Кризовий центр забезпечує родини усім необхідним, таким чином підопічні не витрачають свої кошти (інколи грошей вони взагалі не мають). Працівники центру допомагають знайти роботу мамам та здійснити оформлення усіх виплат.
Дітей влаштовують в садочки та у школи. Діти відвідують навчальні заклади, якщо потрібно, наймають репетиторів.
У центрі працюють 5 осіб: голова, психолог, три адміністратори.
Окремим досягненням радіють усі підопічні як велика сім’я. Адже перемога кожного із центру – це маленька перемога для всіх, як працівників, так і підопічних. Підопічні центру, як одна велика родина, що знає ціну спокою та щастю.
Адміністратори центру і безпосередньо Юлія допомагають підопічним отримати освіту, пройти курси для того, щоб вони могли себе забезпечити.
Підопічні центру отримали освіту та мають практичний досвід у таких професіях: майстер манікюру, прибиральниця, вчитель, продавець, санітарка, консультант контакт центру, майстер з нарощування вій, повар.
До центру іноді звертаються чоловіки з дітьми на руках, які теж потребують допомоги.
Кризовий центр працює виключно на благодійних засадах не підтримуються жодною з політичних сил, релігійних конфесій, та державних інститутів тому не залежний у прийнятті рішень.
Центру в грудні виповниться 2 роки. За час його, плідного і такого потрібного, існування, вдалось допомогти більше 200 людям покращити або і зовсім змінити своє життя.
Велика подяка, особисто Юлії Дякун, за велику любов, яку вона дарує жінкам та дітям, які постраждали від насильства або не належних умов життя.
“Ні, насильству”
Червона лавка символізує протидію насильству. Напис “ні насильству” на 10 мовах світу, стоїть на проспекті Космонавтів біля прозорого офісу. На лавці прикріплено табличку з контактами, куди потрібно звертатись у випадку насильства.
Діти в сім’ях теж страждають від насильства, навіть якщо абьюзер їх не чіпає. Адже жертва може піти з родини а діти залишаються заручниками постійних скандалів та насильства.
Тирани не змінюються, якщо настало полегшення, чекайте бурі. Люди, які знущаються над іншими (слабшими, тому що рівних та сильніших вони бояться) не змінюються. Дівчата, жінки повинні пам’ятати – кривдники не змінюються, вони лише підлаштовуються під ситуацію.
Кризовий центр під час війни
Кількість роботи голови та адміністраторів з початком повномасштабного вторгнення збільшилась. Жінки з дітьми, що тікали від бойових дій зупинялись на ніч, а інколи на довше, у кризовому центрі. На місці було надано допомогу, а також подальше переміщенням по Україні і за кордон.
Підопічні та працівники центру не припиняли роботу з допомоги біженцям та переселенцям.
Робота кризового центру під час війни:
- пакують та роздають одноразові набори для родин, які перебувають у скруті;
- приймають вимушених переселенців на ніч;
- надають довготривалий прихисток вимушеним переселенцям;
- приймають жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства;
- приймають жінок та дітей, які перебувають в складних життєвих обставинах.
Актуальний номер для зв’язку з Кризовим центром –
+380678385579 Юля Дякун.
Стіни кризового центру та безпосередньо працівники чули багато історій з життя жінок, чоловіків та дітей, що потрапили в складні життєві ситуації. Ми виділили лише декілька із десятків важких сторінок з життя підопічних центру.
Історії життя
Перша
Поліцейські на рейді по своєму району виявили родину: батько, мати та троє діток (найменшому 4 місяці). Діти жили у не відповідних умовах та були надзвичайно виснаженими та голодними. Старших діток тимчасово відправили до притулку, а мати з найменшим направили до кризового центру. Дитина була дуже худа та виснажена, годували її, до цього часу, розведеною на воді манкою. Мати також голодна, змучена та переживає також за долю старших діток. Юлія разом із підопічними прихистили, нагодували та переодягнули нових підопічних до подальшого вирішення питання з їх перебуванням.
Друга
Побиту та майже сліпу жінку з двома дітьми привезли до центру. Усі мали сліди побоїв, які залишив співмешканець жінки, неодноразово піднімаючи руку. Перебуваючи в центрі зір не переставав падати . Через те, що паспорт жінки був протермінований операція відкладається, зір падає. Нажаль, навіть операція не допомогла. Жінка осліпла. У дітей також була загроза втратити зір, їм прописали окуляри. Жінка та діти були голодні та тижнями не могли вгамувати голод. На цьому не закінчились біди жінки, на черговому обстеженні виявили проблеми по гінекології. Далі підозра на пухлину. Операція. Довга реабілітація і нарешті покращення стану завдяки титанічним зусиллям працівників центру та лікарів.
Третя
Жінка з 5 місячною дитиною, що залишилась без даху над головою. Співмешканець жінки відібрав у неї паспорт та вигнав на вулицю з дитиною. Перша ніч проведена у хостелі на позичені гроші, друга ніч – у невідомої бабусі, що пожаліла та прихистила, третя ніч була б на вулиці. Жінка підтримки не має, сирота, закінчила ВУЗ, жила з чоловіком від якого завагітніла. Чоловік пив, бив та відбирав гроші. Коли одного разу побив – довелось в лікарні накласти шини та шурупи (вагітній жінці). Потрапила до кризового центру із дитиною та тими ж шинами і шурупами, які потрібно було терміново знімати, адже знаходились вони на місці доволі довгий час.
Четверта
Жінка з сином втекли від чоловіка та батька тирана. Тихі та не примітні мати із сином після поселення в центр не виходили з кімнати. Коли мати говорила, до неї потрібно було прислухатись. Якщо потрібно було вийти в місто або до лікаря жінка дуже боялась вийти на вулицю, а саме боялась зустріти чоловіка. Почалась робота з жінкою: лікарі, юристи, психолог, Юлія. Шляхом великої роботи колективу та підтримки оточуючих у мами почався прорив: вона почала відстоювати свою думку на зборах, говорила та почала розквітати. Усі тренери почали говорити про її успіхи. Мама влаштувалась на роботу. З часом пішла на підвищення. Почала нове життя як упевнена в собі, вольова жінка.
Ми виділили лише частину історій, з якими приходять підопічні до центру. Трагічних та важких історій багато, але головне – це щасливі кінці, вилікувані рани, краще життя.
Кількість жертв домашнього насильства в Україні з кожним роком стає більше. Напевно раніше потерпілі боялися заявляти про такі ситуації. Намагалися простити або замовчати скоєне. Ми вважаємо, що чим більше з’являється місць де можуть допомогти із такою проблемою, тим більше жінки та інші постраждалі від такого насильства будуть давати про себе знати, адже розуміють, що вони не одні та їх є кому захистити. Жінка, яка постраждала від домашнього насильства відчуває страх та потребує місця, де можна сховатися та отримати підтримку. Центр з допомоги постраждалим від домашнього насильства – найкраще місце де допоможуть справитись з проблемами та допомогти розпочати нове життя. Любов, якою обгортають в центрі, допоможе відновити тіло та душу.
